Міністерство освіти та науки України Національний університет водного господарства та природокористування Кафедра фінансів і економіки природокористування Курсова робота Податкова система Речі Посполитої  Зміст Вступ 1. 2. 3. Вступ У кінці 16століття – на початку 17століття широкого розповсюдження в Речі Посполитій, тобто на Україні, набула практика здавання збору надзвичайних і міських податків в оренду. Орендарями, в основному, виступали євреї. Подібна практика значно збільшила нерівність і зловживання при зборі податків, адже орендарі намагались зібрати не лише суму, яка йшла до коронної казни, а й значні кошти для себе. Все це призвело до загострення соціально-економічного та політичного становища на Україні і стало однією з причин визвольної війни українського народу 1648-1654років. Саме в ході визвольної війни козацька старшина на чолі з Богданом Хмельницьким намагалась відродити українську державність, створити свою податкову систему. Колишні королівські та інші звільнені великі земельні маєтки та прибутки з них йшли до козацької військової скарбниці, якою спершу завідував сам гетьман, а потім окремий генеральний підскарбій. Тобто Хмельницький намагався більше централізувати збір податків, щоб мати достатні кошти для безперервних війн, які була змушена вести козацька держава, та створення державного апарату. 1.3 Податки Козацької держави (1648-1654рр.) Головними джерелами прибутку Війська Запорізького низового, крім природного багатства чорноземного краю, були: воєнна здобич, зовнішня торгівля, продаж вина, платня від перевозів, подимний податок, і, врешті, царське хлібне і грошове жалування. Першим і прямим джерелом прибутку запорожців була здобич, добута ними на війні з турками, татарами й поляками. Вирушаючи в кожний похід, запорізькі козаки складали присягу перед святим Євангелієм, що жоден із них нічого не приховає із воєнної здобичі, а все добуте доставить у курінь для поділу між усім товариством. Другим джерелом прибутків Війська Запорозького була найрізноманітніша торгівля: зовнішня і внутрішня. Усі торговці, купці й промисловці, що вивозили й привозили товари у Січ, торгували ну слободах, селах і зимівниках, вносили певну платню у військову скарбницю або на військову старшину: від куфи борошна чи продуктів – карбованець; від риби впійманої в Бузі, три перші десятки «паколі» - на полковника, писаря й осавула, які були при рибних заводах, та чотири інші десятки – на січову старшину. Якщо ж рибу продали чи втратили, не віддавши від неї частку на військові чини, то рибалка сплачував її вартість грошима. Щоб брати мито з купців, на всіх запорізьких базарах були особливі начальники, військові кантаржії: вони стежили за правильністю мір і ваг, призначали ціну на привезений товар і збирали мито з купців у військову скарбницю. Велике мито давали шинки, що були поширені на землі запорозьких козаків. Через свою життєву свободу всі запорозькі козаки мали право варити мед, пиво й продавати спиртні напої. У документах січового архіву 1770року у всіх володіннях козаків налічувалося 370 шинків. Крім того, з валок, що приїжджали в січ з України, Криму й Польщі, якщо вони привозили біле вино чи горілку, також брали мито на церкву і старшину: з кожної куфи – по карбованцю; крім грошей брали і так зване «поставне вино» - по одному відру, яке в козаків називалось квартою, з того, хто продав вино чи горілку, або з того, хто сам купував їх, - загальною кількістю 7 відер. Лише той, хто сплачував це мито, міг продавати свій товар, та й то за ціною, визначеною Кошем. Важливим джерелом прибутків козаків було також «мостове», тобто платня з проїжджих купців, торговців, промисловиків і чумаків за перевіз через річки. Так само за безпеку в дорозі, за конвоювання з військовим пірначем чи булавою, а більше з прикріпленою до булави військовою печаткою. Козаки та їх старшина за військову службу відстоювали свій привілей – звільнення від податків, їх сплачу...